1. Агрегатор Ukr.net зберігає ключове, практично монопольне значення для українських онлайн-ЗМІ. Функція впорядкування та ранжування новин затребувана читацькою аудиторією, тож Ukr.net, навіть не модернізуючи суттєво своїх послуг, залишається стабільним постачальником трафіку для українських онлайн-видань.
В подальшому таку монополію може зламати Google, який в 2018 оновив свій новинний сервіс і надає онлайн ЗМІ безкоштовну можливість відображати контент на Google News.
Водночас, Google залишається пошуковою системою №1 в Україні (доля ринку більше 85%), веде відкриту публічну політику, зокрема взаємодію (зустрічі, презентації) з провідними ЗМІ, що зміцнює позиції київського офісу компанії як стабільного партнера. В майбутньому Google здатен виступити також центром постійного підвищення технологічної грамотності журналістських команд.
2. Онлайн-ЗМІ у 2018 не знайшли нових, більш ефективних бізнес-моделей та концепцій фінансування. Типологія онлайн-видань за джерелами фінансування залишається незмінною:
а) за рахунок грантів, фондів, благодійних внесків (це стосується, в першу чергу, освітніх проектів та журналістських розслідувань);
б) за рахунок коштів компаній і груп, які зацікавлені в збереженні і розвитку ЗМІ як інструментів впливу на владу та суспільство;
в) змішана модель фінансування, за якою видання шукає всі можливі засоби монетизації (від рекламних надходжень до спецпроектів, які вирішують завдання замовників, та проведення конференцій).
Платну підписку як логічне джерело монетизації медіаменеджери тестують із обережністю. “Стара школа” онлайн-журналістики — наприклад, агентство “Інтерфакс-Україна” — є для ринку свідченням того, що все можливо. Водночас, в ситуації безкоштовного розмаїття в інтернеті, вдалих кейсів впровадження оплати за контент недостатньо для наслідування. Ситуацію могла б змінити банальна домовленість ключових гравців-постачальників ділової інформації про платний доступ до топ-контенту. Проте, значна частина онлайн видань є, в першу чергу, інструментом впливу і не може звужувати свою аудиторію, тож такий сценарій в найближчий час маловірогідний.
Індикатором готовності української аудиторії до платного споживання стануть результати роботи міжнародних гігантів. Наприклад, за 3 роки роботи в Україні Netflix не змогла швидко наростити аудиторію. Але це не зупиняє інших міжнародних гравців: зокрема, YouTube восени 2018 р. відкрив для аудиторії країни платний сервіс YouTube Music. Популяризація платних послуг таких компаній може стати криголамом, що розширюватиме в Україні практику сплати за контент в інтернеті.
3. Не втратило актуальності питання, якою мовою онлайн-ЗМІ України слід оприлюднювати свої матеріали. В 2018 році 10 із 10 найпопулярніших новинних ресурсів суспільно-політичної тематики надавали читачам контент у двох версіях: українською та російською. Розширення практики виробництва україномовного контенту в медіасередовищі відбувалося переважно еволюційним шляхом, за рішенням видавничих команд. Вірогідно у подальшому ці темпи в середовищі онлайн-медіа будуть збережені. Натомість цілеспрямовані спроби державних органів форсовано регулювати інтернет-середовище малоефективні. Так, попри законодавче закриття доступу до російських соцмереж в Україні, “Вконтакте” та “Одноклассники” за підсумками 2018 р. увійшли до ТОП-10 сайтів, які найчастіше відвідують українці.
4. Протягом минулого року значна частина онлайн-ЗМІ України шукала шляхи зміцнення і розширення контакту з читачами, розвиваючи телеграм-канали. Стратегії взаємодії з аудиторією базувалися переважно на експериментах: хтось дублював вибірковий контент з сайту і сторінки у соцмережах, окремі редакції зробили ставку на персональні телеграм-канали авторів (головредів, зокрема), чимало випадків, коли матеріал одного автора публікували і в телеграм-каналі видання і у персональному каналі журналіста.
Поруч із телеграм-каналами ЗМІ стрімко розвивалися канали анонімних авторів. На відміну від ЗМІ, анонімні телеграм-канали обтяжені меншою відповідальністю, тож можуть надавати резонансні за змістом і формою відомості. Це призвело до того, що популярність і вплив окремих анонімних телеграм-каналів конкурував з онлайн-ЗМІ, відповідно їх почав враховувати бізнес і установи в своїх комунікаційних стратегіях.
5. Ділові та галузеві ЗМІ в 2018, як і в попередні роки, потерпали від кадрової спраги, проте залишалися кадровим донором для корпоративного сегменту. Стабільно складні відносини бізнесу із владою та окремими соціальними групами зумовили хедхантінг журналістів, які розуміють логіку взаємодії з пресою, мають високу ерудицію і базові комунікативні навички. Темпи відтоку кадрів з журналістського середовища в суміжні індустрії вищі за темпи відновлення екосистеми ЗМІ.
6. Характерними для розважальних (особливо жіночих онлайн-ЗМІ) залишилися високі темпи виробництва контенту і значна залежність від зовнішнього порядку денного: презентації, конференції, прес-релізи, публікації зірок шоу-бізнесу у соцмережах є ядром редакційного контенту.
Для легкої промисловості країни, суб’єкти якої активізувалися після 2014 р. (зростання курсу евро/доллара зробило імпортні речі менш доступними для вітчизняного споживача), та музичної індустрії (отримала імпульс для розвитку із введенням мовних квот на телерадіоконтент) жіночі видання стали стратегічно важливим презентаційним майданчиком.
Резонансною у 2018 р. була ситуація із звільненням головного редактора українського Vogue, в текстах якої були виявлені факти плагіату. В контексті періодичних плагіат-скандалів в гуманітарних науках дискусія навколо Vogue Ukraine засвідчила, що в цілих сегментах медіасередовища, навіть на керівних ланках є зміщення у ціннісній системі координат. В 2018 р. повага до стандартів журналістики і авторського права взяли гору. Проте ціла низка озвучених публічно позицій показала, що цехова солідарність і людяність здатні впливати на принциповість сприйняття журналістської відповідальності. Ситуація є симптоматичною, проблематика виходить далеко за межі одного видання, а рішення щодо стандартів роботи і кадрів переміщуються в зону відповідальності тих, хто готує та залучає кадри до виробництва контенту: до освітніх установ та медіаменеджерів.
7. Команди друкованих видань, що намагалися компенсувати падіння накладів (середній темп 10-30% на рік) за рахунок розширення присутності в інтернеті, в 2018 р. відчули низку розчарувань. В інтернеті не тільки інші джерела монетизації, а й інші споживацькі вимоги (формати, швидкість, ексклюзивність), що сформувало для редакцій друкованих видань неминучу необхідність навчання, перезавантаження ієрархій і підходів. Як будь-яке порушення сформованої десятиліттями практики перехід редакцій друкованих ЗМІ в онлайн в більшості випадків викликав напруження у колективах (особливо в комунальних та державних, які в 2018 р. мали завершити роздержавлення), витрати на перезавантаження, що за великим рахунком залишило такі команди неконкурентними у порівнянні з новими. Онлайн-ЗМІ у порівнянні з друкованими газетами та журналами мають в рази коротший життєвий цикл (не 25 років, а 5, наприклад). Проте для споживача інформації в інтернеті їх “смерть” і “народження” не мають такого відчутного значення як в еру паперових ЗМІ. Через пошукові системи та агрегатори читач завжди має доступ до потоку інформації: замість новин від онлайн-ЗМІ, що припинило існування, системи оперативно “підтягнуть” відомості від інших постачальників.
8. Онлайн ЗМІ-довгожителі, що працюють в Україні більше 10 років, шукають переваги у наданні читачам під поточними оперативними публікаціями архівних матеріалів з історією питання. Зручним для читача є формат запроваджений “Українською правдою”: редакційні матеріали попередніх років ретельно зібрані і структуровані під поточним текстом за цією ж темою.
Фактор часу в онлайн-журналістиці зміщується. Поруч із необхідністю стрімкого надання найсвіжіших відомостей для ЗМІ все більше актуальним є розуміння реальних ритмів споживання, що має їхня аудиторія, а також коректне нагадування про історію і контекст.
9. Редакції ЗМІ втратили монополію на постачання споживачеві контенту. Водночас, саме у них залишається функція перевірки фактів на достовірність. Журналістські команди мають професійні навички системної роботи з великими обсягами інформації і стандарти перевірки відомостей (серед яких традиційні для преси звернення до першоджерел, критичне співставлення даних та аналіз перед будь-яким тиражуванням). Функція постійної системної перевірки інформації перед тиражуванням залишає міцним фундамент ЗМІ як соціально значущої інституції.
Алла Шоріна,
кандидат наук із соціальних комунікацій, медіаменеджер.
