Для проекту «Планета сміття» директор компанії «ВДМ-Україна» Іван Куліш розповів «Імпульсу», чим живе український ринок переробки електронної техніки на підприємствах і в побуті, а також про виклики, які постали перед світовим суспільством через зростання ринку технологій.
Про тих, кому потрібна послуга утилізації
У першу чергу утилізація потрібна тим, кого на відповідні заходи зобов’язує чинне законодавство. У нашій країні це державні підприємства, які підпадають під закон про списання майна. Норматив регламентує весь процес: що, коли і куди. Зокрема, чорні чи кольорові метали, які знаходяться на балансі державного чи комунального підприємства у вигляді, наприклад, елементів обладнання, повинні бути вилучені та повернені державі. Там суворий порядок, але є нюанс: вартість утилізації (витрати на транспортування, розбирання, переробку) в більшості випадків перевищують вартість металів, які вилучаються з цього обладнання. Іноді вся процедура просто не має сенсу з точки зору комерційної логіки. Проте, якщо мова йде про радянську техніку або прилади початку 90-х, наприклад, засоби зв’язку, військові радіостанції, то це зовсім інша історія. Там висока місткість коштовних металів, і таке повернення перевищує вартість утилізації в рази.
Про те, коли утилізація засобів спецзв’язку стала нерентабельною справою
Утилізація засобів спецзв’язку стала нерентабельною приблизно з 1994-95 року. Проте кондиціонери чи джерела безперебійного живлення вигідно переробляти навіть сучасні. А от принтер, модем і клавіатуру – вже ні. В цьому випадку витрати на переробку перевищують вартість цінних металів.
Про переробку телевізорів
Якщо ми говоримо про старі лампові телевізори, там є невелика кількість срібла, мідь і, можливо, алюміній. Але такий телевізор містить і небезпечні відходи. Зокрема, електронна променева трубка відноситься до третього класу небезпеки.
Про кількість дорогоцінних металів у побутовій техніці
Чимало побутових прикладів містять в собі дорогоцінні метали, такі як срібло та золото. Наприклад, металу з однієї обручки вистачить на виготовлення нескінченної кількості холодильників, адже для їхнього виготовлення потрібна тільки невеличка кількість срібла. А ось мобільних телефонів можна виготовити сотню. Або 50 системних блоків. Або 60-70 ноутбуків. Старіші моделі будуть містити більше золота, сучасні – менше, проте різниця між старими і новими моделями не така суттєва, як в системних блоках. Ця техніка 90-х містить в три рази більше коштовних металів, ніж сучасні. Старих потрібно 10-20, в той час як нових – біля сотні.
Про те, що вигідно здавати на утилізацію пересічному громадянину
Ми завжди працювали з фізичними особами на добровільній основі. Я не знаю, що людина привезе. Тим не менш, якщо це буде принтер і клавіатура, ми готові зазнати збитків, а якщо кондиціонер чи навіть системний блок, то ми собі компенсуємо витрати, яких зазнали від утилізації принтера. Ми не платимо їм, а вони нам. Ця техніка утилізується згідно нормативів екологічного законодавства. Загалом звичайні громадяни до нас звертаються значно рідше, ніж підприємства. Наприклад, в питаннях утилізації моніторів їхнє співвідношення складає 1:50.
Про статистику активності громадян по Україні
Взаємозв’язок кількості населення та кількості звернень до нас прямий. Де більше чисельність населення, бізнесу та державних підприємств, там більше й звертаються до наших послуг. Київщина, Харківська, Львівська, Дніпропетровська області.
Про незвичні історії
Одного разу великий банк здав велику кількість абсолютно нових терміналів. Ще навіть в заводській упаковці. Їхнє програмне забезпечення було вразливе до стороннього шахрайського втручання. Платіжні системи VISA та Mastercard цими терміналами користуватись заборонили. Досить логічно, що ця техніка прийшла до нас новою. Може приїхати новий монітор, який буде розбитий. Але я не зустрічав такого, щоб цією технікою можна було б користуватись.
Дуже багато старої ексклюзивної техніки. Наприклад, техніка Apple 90-х років, для тих часів це дуже незвично. Також трапляються предмети електронної старовини: дискові телефони, різноманітні музичні інструменти, барабани, електрогітари тощо.
Було багато техніки, яку утилізувати важко. Наприклад, джерело безперебійного живлення, яке було встановлено в підвалі на паркінгу офісного центру на етапі його будівництва. У найвужчому місці прилад мав ширину 71 сантиметр, а дверний отвір – 50 см. Обладнання не проходило під жодним кутом. Різати будь-яким, приладом, що створює дим, наприклад, болгаркою було неможливо. Адже на стелі висіла пожежна сигналізація, яка відповідала за всю будівлю одночасно, тож вимикати її було заборонено. Довелось потихеньку лобзиком та пилкою демонтувати.
Рекомендації з утилізації побутової техніки пересічному громадянину
Я б порекомендував відповідально ставитись до утилізації люмінесцентних ламп. Не led-ламп (вони відносно не шкідливі), а саме енергозберігаючих люмінесцентних спіральних ламп. Вони містять ртуть і становлять собою перший клас небезпеки, навіть гербіциди і пестициди – це другий клас. А також батарейки. Я відверто вам скажу, що не знаю, як вони утилізуються в Україні. Але це проходить під патронатом великих компаній, не думаю, що вони б паплюжили свою репутацію. Якщо ви загубите мишку від комп’ютера, вона просто буде собі лежати, і з навколишнім середовищем нічого не трапиться, а от батарейка отруїть ґрунт, на якому лежить.
Про переробку техніки, яка складається з багатьох матеріалів
Частину роботи з утилізації ми робимо самі, частину – підрядні організації. Наприклад, системний блок монітора: ми виймаємо плату та мікропроцесор і працюємо з ними. Далі на відповідну організацію їде металевий корпус, окремо на профільне виробництво пластик (з нього потім можуть робити тротуарну плитку), якщо у складі монітор з кінескопом – це вже шкідливі відходи і цим займається окрема організація. Таким чином досягається повний цикл. Навіть коробка від цього комп’ютера здається на макулатуру. В Україні немає підприємств, які повністю закривають цикл з утилізації самостійно. Максимум, дещо розширені до сумісних лінійок. Наші партнери з переробки акумуляторів поставили лінію з переробки пластику (який раніше віддавали іншим підрядникам), адже акумулятор складається зі свинцю та пластикового корпусу, і роблять із цього пластику гранули, а це вже готова продукція.
Про те, які виробництва зацікавлені у вторинній сировині
Метал – це універсальний матеріал, і це інтереси великих комбінатів. Дорогоцінні метали, такі як золото, срібло, платинова група, знаходяться під контролем Нацбанку. В цій сировині зацікавлена ювелірна галузь. До речі, пластик у нас придбала дніпровська спілка сліпих, яка виготовляла тротуарну полімерну плитку.
Про складнощі з утилізацією
Хотілось б капітальних інвестицій приватних інвесторів чи держави. Адже в Україні не існує такого заводу, який спроможний високорентабельно, якісно, з мінімум відходів переробити лом імпортних плат. Тобто у нас все зводиться до вітчизняних матеріалів, які переробляються відносно застарілими методами. Імпортні плати в більшості випадків вивозиться як сировина за межі України, і сюди вона повертається як продукт переробки. Офіційно ці речі вивозити заборонено, і люди вивозять їх як давальницьку сировину, продукти ж переробки повертають назад. Тобто процеси переробки відбуваються за кордоном, а хочеться, щоб це було в нашій країні. Також немає підприємства, яке б об’єднало в собі всі етапи переробки, якими зараз займаються підрядники, забрало умовний системний блок і переробило його до нуля, як це відбувається за кордоном. Але це дуже коштовне різнопланове обладнання, тому нам потрібен інвестор.
Про чорний ринок
Існують приватні господарства, які приймуть монітор за готівку без документів. Витягнуть мідь, якої там близько 300 грамів, при нинішніх цінах це 50-60 гривень, і банально викинуть на сміттєзвалище. Є ті, що приймуть якусь кількість кабелю та просто його спалять. Але говорити, що це займає якусь серйозну частку, не доводиться. Хто туди буде звертатись? Ті ж фізичні особи. А вони звертаються не часто. Підприємства не будуть туди звертатись. Усім потрібні документи.
Про тенденції на ринку
Оскільки в світі стали виготовляти більше комп’ютерної техніки, то її частіше стали здавати на утилізацію. 8 років тому це було дивно: «Навіщо здавати? Хто це робить? Адже її можна продати!» Зараз усі розуміють, що застаріла техніка нікому не потрібна. Останнім часом стали звертатися за утилізацією автівок, раніше попиту не було. Хоча це вигідно, можна отримати більше металів, аніж витрачено коштів на утилізацію. Єдине, що тут складно передбачити, це транспортні витрати. Якщо везти авто з віддаленої місцевості, то витрати на транспортування перевищують вартість металобрухту, який можна отримати. Але якщо це велике місто, в якому є підприємство-переробник, воно отримає з цього вигоду. Зазвичай таку послугу замовляють юридичні особи. Єдине, що ми вимагаємо – це довідку сервісного центру МВС про те, що автівка знята з обліку з поміткою «для утилізації».
Про обмеження в переробці
Поки що ситуація така, що все, що не заборонено, те дозволене. Але це юридично, а є ж практичні питання. Наприклад, що невдовзі спіткає нас і що поки що не вирішено в жодній країні, то це питання нормальної процедури переробки літій-іоних акумуляторів.
Зараз у світі панує тренд на електромобілі. Але з їхньою кількістю росте й кількість літій-іоних батарей. І куди їх потім дівати, поки що не знає ніхто. Наразі існує єдина пропозиція їхнього використання в подальшому – в сонячній або вітроенергетиці в якості балансирів. Вони старіють і втрачають свою ємність. І менше з тим ще можуть використовуватись. В електромобілі це критично, тому що є обмеження розмірами автівки, а от якщо мова йде про сонячну електростанцію, тоді неважливо скільки місця вони будуть займати. Але всі стикались з батареями мобільного телефону, які не працюють взагалі. Їх неможливо більше використовувати ніяк, водночас вони лишаються легкозаймистими, і якщо в них прогниє корпус, можуть самі собою загорітись. Ми їх теж приймаємо на утилізацію. Це наше рішення, така собі соціальна функція бізнесу. Вже зібрали біля тони, хоча поки що немає розуміння, що з ними робити. Зберігаємо в герметичному контейнері, сподіваючись, що колись щось зміниться і ми зможемо їх десь застосувати.
На утилізацію літій-іону попиту поки що немає, але мені страшно уявити, що буде, коли він з’явиться. Батареї в електромобілях 2012 року (тоді вони вперше вийшли на ринок) ще відносно живі, використовуються та продаються через OLX. Існують люди, які вигадують їм застосування. Однак мине ще 10 років, цим батареям буде 20 років, і охочих придбати їх уже не буде. У 2012 році електромобілів було мало. Зараз це модно, їх кількість невпинно зростає. Що чекати у 2041 році, я не знаю. І це справді лякає.
Нагадаємо, раніше директор з комунікацій мережі АЗК WOG та куратор еко-платформи «До природи з добром» Олена Осипчук спеціально для проекту «Планета сміття» розповіла «Імпульсу» про те, як зробити споживання кави більш екологічним, як привчити споживачів сортувати сміття та як знайти підрядників для еко-ініціатив.
Про те, наскільки рятує ситуацію сортування побутового сміття громадянами та про багато іншого в цій сфері, «Імпульс» продовжить розповідати в низці матеріалів, що виходитимуть у межах спеціального проекту «Планета сміття».
