Засновниця та президент Мистецької агенції «Територія А», співачка, телеведуча, художниця, громадська діячка та волонтерка Анжеліка Рудницька розповіла «Імпульсу», які події та особистості, на її погляд, стали знаковими для українського музичного ринку за 30 років незалежності країни та на які музичні проекти варто звернути увагу зараз.
Про українську музику, яку варто порадити іноземцям, які хочуть познайомитися з нашою музичною культурою
Що стосується музики, Україна дуже різна на смак, і вона не обмежується лише умовними 20 артистами, яких постійно показують на всіх телеканалах. Але й моїм смаком я б музику не обмежувала. Бо ми, на щастя, маємо все: від традиційної естради до якісного року, від етніки з сучасними ритмами до попу й хіп-хопу. Хотіла б виокремити й захистити традиційну українську естраду, бо її хоча й не дуже ставлять в ефіри і нехай вона принципово відрізняється від світової музики, має в основі український мелос і змістовну частину. Особисто ж для мене сьогодні на перший план вийшли музиканти, які займаються внутрішньою культурною дипломатією та культурним волонтерством, котрі останні сім років свого життя присвятили підтримці українського Сходу, обпаленого війною. Може, це не завжди та музика, яку я слухаю, коли залишаюся наодинці з собою, але це однозначно та музика, яку б я хотіла презентувати іншим, бо крім суто мистецької складової завжди залишається громадянською, яка теж дуже важлива і для музикантів, і для країни.
Про співпрацю з українськими виконавцями
Найбільше я зараз занурююсь у власні проекти, куди якраз намагаюся залучати таких виконавців, про яких я казала раніше. Однак у своїх проектах я хочу показати цих виконавців уже не на військових запилених дорогах, а на красивих сценах і в мирній обстановці. Наприклад, до Дня незалежності України за підтримки Українського культурного фонду я створила велике шоу в Сєвєродонецьку, і ось в ньому взяла участь низка артистів, які зараз дуже близькі мені по духу. Наприклад, це «Шпилясті кобзарі» — молоді хлопці, які грають на бандурах так гаряче, що в них закохуються всі дівчата. Вони показують, як традиційні інструменти можуть бути цікавими й актуальними сьогодні. Також був гурт «GG Гуляйгород» — етноелектронний проект, де дівчата співають пісні Наддніпрянщини автентичними голосами в супроводі сучасної електронної музики, в результаті чого виходять круті танцювальні треки. Був і гурт Ot Vinta – українські рокабілі з власним колоритом, іронічними, життєрадісними та патріотичними піснями. Ярмак – ще один артист, якого я залучаю в свої проекти. Це репер, який став відомим під час Революції гідності, коли написав пісню «Моя страна не упадет на колени», причому цікаво, що він починав як російськомовний виконавець, а тепер переходить на українську. До свята у Сєвєродонецька приєднався і гурт «Скай», з якими я перетинаюся трохи рідше, але також дуже поважаю. І, звісно, окрему повагу я висловлюю хлопцям з гурту «Без обмежень», з якими ми багато працювали в прифронтовій зоні й до, і після того як вони стали знаменитими, пройшовши через телевізійне талант-шоу. Це далеко не повний перелік тих виконавців, яких я люблю й поважаю, які постійно працюють, розвиваються, не скаржаться на зовнішні обставини, пишуть музику, гастролюють, шукають публіку, достукуються до неї всіма можливими методами, хто не дає нашій музичній галузі розкиснути, стояти на місці й залишатися провінційною.
Про вплив Революції гідності на українську музику
Революцію гідності навряд чи можна назвати революцією для музики, однак завдяки ній і після неї на поверхню хвилею винесло новий пласт музикантів, які до того грали в підвалах і на репетиційних базах. Адже під час революційних подій на Майдані стояли сцени, на яких багато хто вперше зміг про себе заявити широкій аудиторії. Тому багатьом здавалося, що з’явилося багато нових колективів і співаків, хоча насправді вони задовго до того мали колективи, музичний матеріал та досвід. Наприклад, саме так сталося з гуртом Kozak System, який гучно заявив про себе саме у цей період.
Загалом же на українській музичній сцені постійно з’являються нові імена. Просто їм потрібні медійні поштовхи, наприклад, нацвідбір на «Євробачення», він щороку відкриває нам маловідомих класних артистів, таких як гурт Go_A, які здивували й українців, і всю Європу, й потрапили до світових чартів, куди раніше не потрапляли жодні україномовні пісні.
Про найбільш знакових музичних виконавців за 30 років незалежності України
Безумовно, сьогодні візитною карткою України є гурт «ДахаБраха», без якого дуже важко уявити собі сучасний музичний процес у країні. Хоча багато хто не розуміє їхньої музики, однак саме ця незвичність, таємничість загадковість образів, музики, подачі, сценографії, костюмів приваблює людей по всьому світу. Вони репрезентують Україну за кордоном, і завдяки цьому нашу музику в світі починають сприймати інакше.
Дуже радію за гурт «Без обмежень», які багато років грали ліричну музику для невеликої групки своїх прихильників, а тепер збирають стадіони, перетворившись на кумирів української публіки.
Один зі стовпів української музики – це Тарас Петриненко, прекрасний мелодист, людина з унікальним тембром, який написав безліч хітів, про якого, на жаль, останнім часом призабули.
Важливо загадати гурт «Плач Єремії» з його лідером Тарасом Чубаєм. Гурт ніколи не був аж таким популярним офіційно, в ефірах телебачень та радіостанцій, зате їхню пісню «Вона» десятиліттями співають на застіллях і в дворах усі, хто хоч якось тримає гітару в руках, ця пісня без перебільшення стала народною.
Не можу оминути увагою співачок Русю та Ірину Білик, які були королевами дискотек у 90-х і під чиї танцювальні хіти стрибали свого часу всі. І якщо Руся давно зникла з музичного горизонту України, то Ірина Білик досі залишається однією з головних артисток країни.
Також мене ще з юних років надихав гурт «Брати Гадюкіни», з якими я познайомилася, ще коли ходила на фестиваль «Червона Рута» разом з мамою. Це знаковий гурт, чиї пісні переспівуються, живуть в народі, не втрачають актуальності.
Те ж стосується й гурту «ВВ», чию «Весну» люди співають і вимагають на концертах вже майже 25 років попри те, що лідеру колективу Олегові Скрипці, за його зізнанням, ця пісня вже дещо набридла своєю популярністю.
Маємо й чудових романтичних виконавців, таких як Олександр Пономарьов та Віктор Павлік, чиї ліричні пісні пройшли випробування десятиліттями.
На противагу їм існують гурти «Жадан і Собаки» та «Кому вниз» — протестні, дещо брутальні, хлопчачі, які беруть за основу складну змістовну поезію.
Нашій сцені завжди бракувало бешкетників, але щойно вони виникали, одразу завойовували публіку: Андрій Миколайчук, гурт «Тік», Вєрка Сердючка моментально стали популярними, щойно з’явилися. Оля Полякова також пройшла цей шлях: співала ліричні пісні ще в хіт-параді «Територія А», ніхто не пам’ятає її тодішню, а потім змінила репертуар і образ на гумористично-комічні і завоювала поп-сцену.
Сьогоднішню сцену важко уявити без Ірини Федишин, Олега Винника, Тіни Кароль, Монатіка, Потапа й Насті Каменських – вони є великою й яскравою частиною музичного процесу, подобається це комусь чи ні.
Однак окрім виконавців важливо згадати ще й проекти, без яких не було б сучасної української музики. Це фестиваль «Червона Рута», хіт-парад «12 мінус 2» та, звичайно, хіт-парад і весь мистецький проект «Територія А». Ці три проекти кардинально змінили музичне обличчя України, і чудово, що вони з’являлися саме в такій послідовності, оскільки у кожного з них були свої задачі й шляхи популяризації української музики. 90-ті стали золотою епохою української музики. Саме тоді через багато молодих українців проходили свій шлях самоідентифікації.
Про проект «Територія Різдва»
Мушу визнати, що найбільше я люблю тишу, мені її не вистачає. Але вже кілька місяців я займаюся підготовкою дивовижно світлого, прекрасного, казкового проекту «Територія Різдва», тому в моїх вухах постійно звучать колядки, щедрівки. Це великий телевізійний проект, який ми реалізовуємо за підтримки Українського культурного фонду. Цей проект забирає у мене купу часу й сил, але й дає надію та наснагу. Зовсім скоро ми з вами побачимо і почуємоколядки, щедрівки і різдвяні пісні у виконанні відомих співаків у супроводі симфонічного оркестру. Усього в проекті буде 18 треків, які будуть виконувати я, Катя Чілі, Марина Одольська, «Скай», Вікторія Васалатій, «Правиця», Павло Табаков, Валерій Харчишин, «Нумер 482», «GG Гуляйгород», «The ВЙО», Тоня Матвієнко, «Шпилясті кобзарі» та інші. Для цих пісень спеціально написані партитури для оркестру і зібрані найкращі солісти, вигадані образи – звучить це все, як справжня різдвяна казка. І я живу в очікуванні справжнього дива і моєї мрії, яка перетворюється на реальність.
Нагадаємо, раніше кінокритик Олександр Гусєв розповів «Імпульсу» про сім найкращих українських стрічок, а політолог Володимир Головко — про 10 знакових політичних подій.
