Лідер Всеукраїнської освітньої інноваційної платформи «Сходи в Майбутнє», засновник і член координаційної ради Української медичної експертної спільноти, к.м.н. Ігор Найда в рамках проекту Підсумки 2020 розповів експертно-комунікаційній групі Імпульс про діяльність медичної системи в Україні в 2020 році.
Про результати діяльності галузі охорони здоров’я
Медичний менеджмент в Україні існує досить давно, і багато чого в цій галузі вже зроблено протягом останніх 30 років. Важливо розуміти, що багато процесів європеїзації галузі почалися задовго до Майдану 2014 року. Біда в тому, що за останні 5 років практично ніхто з міністрів не звертався до попередніх напрацювань. У 2020 році ж діяльність медичної галузі визначали політики з оточення Президента, котрі є ставлениками різних груп впливу та членами різних команд. Вони об’єктивно не могли здійснити якісний прорив у галузі. Адже немає єдиної команди і, відповідно, немає спільних напрацювань та, що ще важливіше, єдиного світоглядного спрямування, якою має бути сфера охорони здоров’я, яка мета, принципи, цінності цієї сфери та її розвитку.
Парламентський комітет з охорони здоров’я та МОЗ діяли кожен по-своєму, водночас це була краща співпраця, ніж у минулі роки. Бо за часів попередньої каденції Верховної Ради взагалі не було ніякої співпраці, кожна зі сторін напрацьовувала свої матеріали. Зараз певна співпраця є, але досі існують розбіжності в поглядах, командна робота не структурована, має місце протистояння в самому МОЗ, є ознаки потаємної та явної протидії у виконанні прийнятих рішень, а також зосередженість боротьби з ковідом, що стало найбільшим непрогнозованим викликом.
Саме тому ми не стали свідками цілеспрямованої, системної, погодженої діяльності людей, що керують галуззю, хоча більшу частину 2020 року у парламенті була монобільшість, що цілком давало можливість ухвалювати важливі рішення.
Про кадри
Питання кадрового забезпечення галузі, особливо висококомпетентними управлінцями зі сформованими навичками управління в умовах змін та викликів, є одним із найболючіших.
Через неувагу до питань людського активу нинішній стан кадрового забезпечення галузі в Україні характеризується:
• цілеспрямованим і невиваженим зниженням рівня забезпеченості медичними кадрами, особливо в сільській місцевості на тлі світової кризи медичних кадрів;
• зниженням престижності лікарської та сестринської спеціальностей;
• суттєвим зменшенням обсягів підготовки медичних кадрів у закладах вищої медичної освіти та закладах післядипломної освіти;
• постійним зниженням для українських громадян доступності медичної додипломної та післядипломної освіти;
• дисбалансом медичних кадрів між містом та селом, між первинною, вторинною і третинною ланками надання медичної допомоги;
• неконтрольованими процесами міграції медиків з України до інших країн.
Все це відбується на тлі неадекватних управлінських рішень, особливо впродовж останніх 5 років, принизливої заробітної платні, відсутності реального лікарського, фармацевтичного та сестринського самоврядування, соціального захисту та страхування через хворобу, що призводить до масового полишення медиками своєї роботи та небажання розвиненої молоді присвятити себе служінню людям.
Покращити ситуацію у цих напрямах в Україні можливо за умови раціонального управління кадровими ресурсами на рівні областей та країни, поліпшення соціального захисту медиків, збільшення вдвічі обсягів державного замовлення на підготовку лікарів і медичних сестер та підвищення доступності медичної освіти. Одним з негайних кроків має стати прийом на навчання за кошти бюджету до 1000 дитячих лікарів та 1000 санітарних лікарів за цільовим регіональним держзамовленням для потреб областей.
Потрібні рішучі кроки щодо навчання та підготовки майбутніх медиків, найму, навчання та розвитку робочої сили та забезпечення сталого розвитку. Щоб бути справді ефективними, ці зусилля повинні бути узгоджені на державному, регіональному та місцевому рівнях.
Важливою складовою забезпечення проведення системних цілеспрямованих змін є необхідність формування когорти нових управлінців, здатних ефективно управляти змінами в умовах невизначеності та формувати дієві результативні команди.
Про вплив зовнішніх викликів на сферу медицини
Війна, як і досвід лікування ковідної хвороби, значно підвищили професійність відповідних фахівців. Ми можемо і вже ділимося своїми надбаннями з закордонними партнерами. Однак високої кваліфікації набувають не усі.
Система БПР (безперервного професійного розвитку) теж потребує кардинальних змін. У розвинених країнах БПР є компетенцією професійних самоврядних організацій. На жаль, у нас, влада іде іншим шляхом. Позірне (для «галочки») залучення громадськості до обговорення проекту закону про самоврядування медичних професій, ігнорування напрацювань, які підтримує європейська медична спільнота, небажання залучити до реальної дискусії з цього важливого питання фахівців, які мають іншу точку зору, є свідченням того, що влада не бажає передавати БПР реальному професійному медичному самоврядуванню. Навпаки, простежується прагнення до створення системи поборів з лікарів за проведення післядипломної медичної освіти в інтересах лобістських бізнесових структур.
У лікарнях практично весь рік мало місце відсторонення професорів і доцентів від лікування хворих через неможливість їх реєстрації у електронній лікарській базі Національної служби здоров´я України. Це призводило до порушення загальновідомого освітнього принципу, що сповідується у світі: «Лікар повинен вчитися біля ліжка хворого», що неминуче погіршить умови підготовки майбутніх лікарів та, відповідно, якість медичної допомоги населенню.
Ситуацію погіршує невизначеність майбутньої долі клінічних кафедр медичних вишів МОЗ України та медичних факультетів у закладах освіти МОН України у зв’язку з трансформацією закладів охорони у рамках реформи у комунальні неприбуткові підприємства та вимаганням обласних і місцевих рад сплати багатомільйонної оренди та комунальних видатків, на що у вишів немає коштів.
Про первинну ланку медицини у цифрах
Станом на цей час укладено загалом 1696 договорів з надання ПМД (первинної медичної допомоги) з НСЗУ. З них 1007 (65,2 %) – комунальними закладами, 388 – ФОПами (22,9 %), 201 – приватними (12,9 %) без статусу ФОПів. Тобто, дещо більше, ніж третина (35,8 %), надавачів послуг первинної меддопомоги, законтрактованих НСЗУ, є приватними. Приватних лікарів у країні 7%, обслуговують вони 3,5% з приписаних громадян. Всього оформлено 30 906 118 декларацій з 1 750 надавачами послуг, в яких допомогу надають 23 474 лікаря з середнім навантаженням 1 317 осіб на одного медика.
Абсолютна більшість лікарів ПМД (92,9%) працюють в комунальних закладах ПМД, в яких отримують допомогу 96,7% громадян. Через 3,5 роки реформи лише 3,3% громадян отримують ПМД, що надається закладами приватної форми власності і ФОПами. Ставка на приватну ініціативу щодо забезпечення населення первинною медичною допомогу не виправдалась.
Водночас за підсумками 2019 року (до епідемії COVID-19) порівняно з дореформенним 2016 роком спостерігається негативна динаміка кількості госпіталізації (+2,9%) і викликів екстреної медичної допомоги до хронічно хворих (+17,1%). Це вказує на нерозв’язаність та навіть поглиблення системних проблем ефективності ПМД, що вкрай суттєво для успіху реформи госпітального сектора.
Про ринок приватних медичних послуг
Суттєвого зростання кількості приватних медичних закладів в Україні у 2020 р. не спостерігалося. Збільшення ринку відбулося переважно за рахунок залучення нових клієнтів і підвищення цін на обслуговування, особливо в час зростання середньо-важких форм ковідної хвороби.
В структурі цього ринку й далі переважають приватні лікарні та діагностичні центри. Далі за обсягом знаходяться стоматологічні послуги, що надаються переважно приватно практикуючими лікарями в невеликих кабінетах.
В динаміці фінансові результати великих та малих підприємств, що надають послуги в сферах охорони здоров’я та соціальної допомоги, збільшилися більш, ніж в 2 рази (сальдо до оподаткування у млн. грн. 2020 р. – 835,9; 2019 р. – 378,6), однак зменшилася кількість тих, хто отримав прибуток (з 77,4% до 67,4 %).
Як і в останні роки, має місце залежність ринку надання приватних послуг від динаміки зростання рівня доходів українців, що в основному і гальмує зростання інвестицій в цей сегмент економіки.
Сегмент потенційних споживачів комерційних медичних послуг, до якого належать люди з доходами понад середній рівень, є дуже вузьким – 5,7%. Натомість майже третина громадян знаходяться за межею абсолютної бідності.
І далі основна частка приватної медицини припадає на великі міські конгломерації з найбільшою середньою зарплатою жителів, зокрема на київський регіон – 27%. Розширення цивілізованого ринку приватних медичних послуг в нашій країні та прозоре державно-приватне партнерство могли б бути більш динамічними й ефективними в інтересах суспільства за умови вдосконалення нормативної бази, зокрема щодо системи акредитації та легалізації приватних клінік, повернення до економічного обґрунтування тарифів на медпослуги за програмою медгарантій та усунення примусової дотації медичних тарифів з кишені власників закладів, легалізації багатоканального фінансування державних гарантій медичного обслуговування, у т.ч. шляхом введення обов’язкового медичного страхування.
Поступ у побудові людиноцентричної системи турботи про здоров’я можливий лише за умови визнаннями усіма гілками влади життя і здоров’я людини найважливішими чинниками соціального й економічного благополуччя та національної безпеки й прийняття узгодженого з суспільством бачення галузі на найближчі 10-15 років та розроблення стратегії – дорожньої карти досягнення мети та цілей, визначених баченням.
Раніше в рамках проекту Підсумки 2020 СЕО агентства «Здорові комунікації», консультант ЄБРР з питань маркетингу та управління закладами охорони здоров’я, тренер міжнародних програм USAID, UNICEF, GIZ Наталія Тулінова розповіла експертно-комунікаційній групі Імпульс про ринок медичних послуг України, основні маркетингові тенденції та тренди в цій галузі.
Експертно-комунікаційна група «Імпульс» проводить щорічне секторальне опитування експертів і лідерів ринку з 2018 року.
При повному або частковому використанні матеріалів з сайту експертно-комунікаційної групи «Імпульс» обов’язкове вказування спікера та першоджерела, а також гіперпосилання на сайт ЕКГ «Імпульс».
